Постанова Пленуму ВСУ № 3 від 03.03.2000 року «Про внесення змін і доповненнь до постанови Пленуму ВСУ від 02.07.1976 року № 4 «Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки»

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

 N 3 від 03.03.2000

м.Київ
vd20000303 vn3

Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму

Верховного Суду України від 2 липня 1976 р. N 4

«Про питання, що виникли в судовій практиці в справах

про знищення та пошкодження державного і колективного

майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил

пожежної безпеки» (зі змінами, внесеними постановами

Пленуму від 22 грудня 1978 р. N 9, від 6 липня 1979 р.
N 6, від 4 червня 1993 р. N 3 та від 3 грудня 1997 р. N 12)

У зв’язку зі змінами в чинному законодавстві та питаннями, що
виникли  в  судовій  практиці,  Пленум  Верховного  Суду   України
П О С Т А Н О В Л Я Є

нести зміни  й  доповнення  у  постанову  Пленуму Верховного Суду
України від 2 липня 1976 р.  N 4 ( v0004700-76 ) «Про питання,  що
виникли  в  судовій практиці в справах про знищення та пошкодження
державного і  колективного  майна  шляхом  підпалу  або  внаслідок
порушення   правил   пожежної   безпеки»  (зі  змінами,  внесеними
постановами Пленуму від 22 грудня 1978 р. N 9, від 6 липня 1979 р.
N 6, від 4 червня 1993 р. N 3 ( v0003700-93 ) та від 3 грудня 1997
р. N 12 ( v0012700-97 ), виклавши її в такій редакції:
П О С Т А Н О В А

Пленуму Верховного Суду України
від 2 липня 1976 р. N 4
«Про судову практику в справах про знищення та пошкодження

державного чи колективного майна шляхом підпалу або

внаслідок порушення встановлених законодавством вимог

пожежної безпеки»

(в редакції постанови Пленуму від 3 березня 2000 р. N 3

( v0003700-00 )
Знищення та  пошкодження  державного  чи  колективного  майна
шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством
вимог  пожежної  безпеки  нерідко завдає великих майнових збитків,
заподіює шкоду здоров’ю людей,  спричиняє людські  жертви  й  інші
тяжкі наслідки.

Як показало вивчення судової практики, при розгляді справ про
такі   злочини  суди  в  основному  правильно  застосовують  чинне
кримінальне і процесуальне законодавство.  Разом з тим не всі вони
повною  мірою  виконують  вимоги  закону  про  всебічне,  повне  й
об’єктивне  дослідження  обставин  справи,  особливо   в   частині
з’ясування  мотивів  злочину  і  даних,  що  характеризують  особу
винного.  Допускаються  помилки  у  кваліфікації  злочину  та  при
призначенні винним мір покарання.

Судами не  завжди  вирішується  питання   про   відшкодування
матеріальних збитків, завданих знищенням або пошкодженням майна.

Мають місце факти,  коли суди не вживають необхідних  заходів
до  встановлення  причин  вчинення  злочинів  та  умов,  які цьому
сприяли.

З метою  забезпечення  однакового  застосування законодавства
Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

  1. Звернути увагу судів на необхідність  усунення  зазначених
    недоліків  у  розгляді  судових  справ про знищення та пошкодження
    державного чи колективного  майна,  особливо  шляхом  підпалу  або
    внаслідок  порушення  встановлених  законодавством  вимог пожежної
    безпеки.

У кожній  справі  про  порушення  зазначених вимог судам слід
повно,  всебічно  й  об’єктивно  досліджувати  обставини  вчинення
злочину,  ретельно  з’ясовувати  та зазначати у вироку,  ким і які
конкретно статті чи пункти нормативних актів,  що регламентують ці
вимоги,  не було додержано, викладати суть допущеного порушення, а
також  встановлювати  наявність  причинного  зв’язку  між  ним  та
шкідливими наслідками, що настали.

Під встановленими законодавством  вимогами  пожежної  безпеки
слід розуміти комплекс положень,  що визначають порядок додержання
норм   і   стандартів,   спрямованих   на   запобігання   пожежам,
забезпечення   в  разі  їх  виникнення  безпеки  людей,  оснащення
об’єктів і населених пунктів засобами  протипожежного  захисту  та
пожежною технікою, а також інших правил пожежної безпеки.

  1. Знищення державного або колективного майна — це приведення
    його у   повну   непридатність   до   використання  за  цільовим
    призначенням.  Внаслідок  знищення  майно  перестає  існувати  або
    повністю втрачає свою цінність.  Знищення лісового масиву означає,
    що    він    втратив    своє    господарське,    кліматичне    або
    культурно-естетичне значення.

Пошкодженням майна визнаються  погіршення  якості,  зменшення
цінності  речі  або  приведення її на якийсь час у не придатний до
використання  за  цільовим   призначенням   стан.   Під   істотним
пошкодженням  лісового  масиву слід розуміти заподіяння йому такої
шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність.

У випадках,  коли  для вирішення питання про те,  чи втрачено
внаслідок  вчиненого  діяння  можливість  використання  майна   за
цільовим  призначенням  або  наскільки  зменшилась  його цінність,
потрібні спеціальні знання,  судам необхідно призначати відповідну
експертизу.

Якщо внаслідок підпалу чи дій,  спрямованих на його вчинення,
майно  не було знищено чи пошкоджено з причин,  що не залежали від
волі   винного,   вчинене   повинно   розглядатися   залежно   від
спрямованості  умислу  як  замах на знищення або пошкодження майна
шляхом підпалу.

  1. Умисним знищенням   або   пошкодженням   державного   чи
    колективного майна шляхом підпалу (ч.2 ст.89 Кримінального кодексу
    України ( 2001-05 ).  Далі — КК) є знищення або пошкодження такого
    майна  вогнем,  якщо  при цьому існувала загроза життю та здоров’ю
    людей або заподіяння значних  матеріальних  збитків.  Тому  умисне
    знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало загальної
    небезпеки (наприклад,  спалення речі у печі), не може розглядатись
    як  кваліфікований  склад  злочину і тягне відповідальність за ч.1
    ст.89 КК.
  2. Звернути  увагу  судів   на   те,  що  за  ч.1 ст.220-1 КК
    ( 2002-05  )   (в  редакції  Закону  від  19  листопада  1997   р.
    ( 651/97-ВР  )  кримінальна  відповідальність  настає за порушення
    встановлених законодавством  вимог  пожежної  безпеки,  якщо  воно
    спричинило виникнення пожежі,  якою заподіяно шкоду здоров’ю людей
    або майнову  шкоду  у  великому  розмірі.  Порушення  встановлених
    законодавством  вимог  пожежної  безпеки,  що  не  мало наслідків,
    передбачених ст.220-1  КК,  або  будь-яких  суспільно  небезпечних
    наслідків,   повинно  тягти  відповідальність  за  ст.175  Кодексу
    України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ).
  3. Злочин, відповідальність за який  встановлено  ст.89  КК,
    може бути вчинено як із прямим, так і з непрямим умислом.

Злочин, передбачений    ст.220-1     КК,     характеризується
необережною формою вини.

  1. У тих випадках,  коли  внаслідок  умисного  знищення  або
    пошкодження   державного  чи  колективного  майна  шляхом  підпалу
    потерпілому  з  необережності  було  заподіяно  смерть  або  тяжкі
    тілесні ушкодження,  вчинене необхідно кваліфікувати тільки за ч.2
    чи 3 ст.89 КК.  Якщо ж  винний  передбачав  і  бажав  або  свідомо
    допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за
    сукупністю злочинів,  передбачених ч.2 або 3 ст.89 і,  відповідно,
    статтею 93, 94 або 101 КК.
  2. Поняття «шкода здоров’ю людей» (ч.1 ст.220-1 КК)  охоплює
    заподіяння одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або
    одній чи декільком — легкого тілесного ушкодження,  що  спричинило
    короткочасний    розлад    здоров’я    або   короткочасну   втрату
    працездатності.

Поняття «людські  жертви»  (ч.3  ст.89  (  2001-05  )  і  ч.2
ст.220-1 КК  (  2002-05 ) передбачає загибель однієї або декількох
осіб.

  1. Питання про  те,  що  слід  визнавати  майновою  шкодою у
    великому розмірі (ч.1 ст.220-1 КК),  особливо великою шкодою  (ч.3
    ст.89  КК),  майновою шкодою в особливо великому розмірі та іншими
    тяжкими наслідками (ч.2 ст.220-1 КК),  має  вирішуватися  судом  у
    кожному  конкретному  випадку з урахуванням обставин справи.  Суди
    повинні зазначати у вироку точний розмір шкоди та мотиви,  з  яких
    її визнано великою або особливо великою.

Зокрема, особливо велика шкода та майнова  шкода  в  особливо
великому  розмірі,  заподіяна  внаслідок  знищення або пошкодження
державного чи колективного  майна,  може  полягати,  наприклад,  у
виведенні   з   ладу  повністю  або  на  тривалий  час  виробничих
підприємств (окремих цехів,  дільниць) та  інших  важливих  споруд
(гребель,   систем   водо-  та  енергопостачання,  зв’язку  тощо),
загибелі  великої  кількості  худоби,  спаленні  або   пошкодженні
лісових  масивів  на  значних  площах,  спричиненні інших особливо
великих матеріальних збитків.

Іншими тяжкими   наслідками   можуть  визнаватися  заподіяння
тяжких тілесних ушкоджень одній або  декільком  особам,  середньої
тяжкості  тілесних  ушкоджень  —  двом і більше особам,  залишення
людей без житла або засобів до існування,  тривалі припинення  або
дезорганізація роботи підприємства, установи, організації тощо.

При вирішенні питання про те,  чи  є  великими  або  особливо
великими  матеріальні  збитки  від знищення чи пошкодження пожежею
майна державних або колективних підприємств, установ, організацій,
слід   враховувати   не   тільки  вартість,  розмір  знищеного  чи
пошкодженого майна в натуральному вигляді (вага,  обсяг, кількість
предметів),  а і його значимість.  При визначенні розміру збитків,
завданих  пожежею  громадянам,  належить   виходити   з   вартості
знищеного або пошкодженого майна,  його кількості й значимості для
потерпілого,  а  також  із  майнового  стану  останнього,  зокрема
наявності  у  нього  утриманців,  тощо.  У  разі  необхідності для
визначення розміру завданих пожежею  збитків  потрібно  призначати
експертизу  відповідно  до  вимог ст.75 Кримінально-процесуального
кодексу України ( 1001-05 ) (далі — КПК).

  1. Згідно зі  ст.10  КК  (  2001-05 ) особи,  які досягли 14
    років,  несуть відповідальність за частинами 2 і 3 ст.89 КК лише у
    випадку,  коли  ці  діяння  спричинили  тяжкі  наслідки.  В  інших
    випадках відповідальність за такі діяння настає з  16  років.  При
    цьому  під  тяжкими  наслідками  слід  розуміти:  загибель  людей;
    заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній  чи  декільком  особам;
    середньої  тяжкості  тілесних  ушкоджень  — двом чи більше особам;
    особливо  великої  шкоди  підприємствам,  установам,  організаціям
    незалежно  від  форми  власності або окремим громадянам;  тривалий
    простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць; знищення чи
    пошкодження   лісових   масивів   на  значних  площах;  заподіяння
    особливої екологічної шкоди — масового знищення  рідкісних  дерев,
    тварин і птахів тощо.

Суб’єктом злочину,  передбаченого ст.220-1 КК  (  2002-05  ),
можуть бути як посадові особи,  так і громадяни, винні в порушенні
встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.  Коло осіб, на
яких покладається її забезпечення,  окреслено в Законі України від
17 грудня 1993 р.  «Про пожежну безпеку» ( 3745-12 ) та в Правилах
пожежної  безпеки  в  Україні,  затверджених  наказом Міністерства
внутрішніх справ України від 22 червня 1995 р. N 400 ( z0219-95 ).

В інших  випадках  недбале  й  несумлінне ставлення посадової
особи до  виконання  своїх  службових  обов’язків,  що  спричинило
пожежу, якою заподіяно істотну шкоду чи тяжкі наслідки, може тягти
відповідальність за ст.167 КК ( 2002-05 ) (халатність).

  1. Судам слід  мати  на  увазі,  що  умисне  знищення  або
    пошкодження шляхом підпалу майна,  належного  самому  винному,  не
    містить  складу злочину.  Однак якщо внаслідок такого підпалу було
    заподіяно шкоду й  державному  чи  колективному  майну  або  майну
    окремих  громадян,  дії  особи,  яка бажала або допускала настання
    таких наслідків,  повинні кваліфікуватись як умисне  знищення  або
    пошкодження   відповідного  майна,  вчинене  шляхом  підпалу.  При
    необережному ставленні до можливих  наслідків  особи,  що  вчинила
    підпал  свого  власного  майна,  її  дії в разі загибелі людей або
    настання інших тяжких наслідків і  за  відсутності  ознак  злочину
    проти  громадської  безпеки повинні кваліфікуватися за ст.90 КК як
    необережне знищення або  пошкодження  державного  чи  колективного
    майна.
  2. Вчинення дій, спрямованих на  знищення  або  пошкодження
    шляхом підпалу державного чи колективного майна з метою ослаблення
    держави,  за наявності  всіх  інших  передбачених  ст.60  КК  умов
    підлягає кваліфікації як диверсія і додаткової кваліфікації за ч.2
    або 3 ст.89 КК не потребує.
  3. Умисне знищення    або   пошкодження   державного   чи
    колективного   майна   шляхом   підпалу,   вчиненого   в   процесі
    вимагательства  з метою примусити потерпілого виконати пред’явлену
    вимогу  про  передачу  цього майна  чи  права   на   нього,   слід
    кваліфікувати  за  сукупністю  злочинів,  передбачених  ч.2  або 3
    ст.86-2 і ч.2 або 3 ст.89 КК.
  4. У разі  умисного  знищення чи пошкодження шляхом підпалу
    пам’яток історії та культури,  взятих  під  охорону  держави,  або
    об’єктів  природно-заповідного  фонду  у  вигляді  лісового масиву
    вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів за  ст.207  і
    ч.2 або 3 ст.89 КК.
  5. Суди повинні розрізняти злочин, передбачений ст.220-1 КК,
    і злочини  проти  громадської  безпеки,  які передбачені статтями
    218-220, 221, 221-1 КК ( 2002-05 ).

Порушення вимог  пожежної  безпеки  при  проведенні  гірничих
робіт охоплюється ст.218 КК і додаткової кваліфікації  за ст.220-1
КК  не  потребує,  оскільки  перша  з  цих норм є спеціальною щодо
другої — загальної.

Розмежування злочинів,  передбачених  ст.220-1 та  ст.219 КК,
необхідно проводити не за місцем вчинення  діяння,  а  за  змістом
порушених   правил.   Виходячи   з  цього  порушення  встановлених
законодавством  вимог  пожежної  безпеки,  хоча  і   вчинене   при
виконанні будівельних  робіт,  повністю охоплюється ст.220-1 КК за
наявності зазначених у ній наслідків.

При розмежуванні злочинів, передбачених ст.220-1 і ст.220 КК,
суди  мають  керуватися  роз’ясненнями  Пленуму  Верховного   Суду
України,  даними  в  п.17-1  постанови  від  10 жовтня 1982 р. N 6
( v0006700-82 ) «Про судову  практику  в  справах,  пов’язаних  із
порушеннями  вимог  законодавства  прол охорону праці» (в редакції
постанови Пленуму від 3 березня 2000 р. N 4 ( v0004700-00 ).

Якщо причиною   виникнення   пожежі,   яка  спричинила  тяжкі
наслідки, стало порушення правил зберігання, використання, обліку,
перевозки   вибухових   речовин,  а  також  незаконний  провіз  на
повітряному судні вибухових або  легкозаймистих  речовин,  вчинене
повністю охоплюється складами злочинів, передбачених статтями 221,
221-1 КК, і додаткової кваліфікації за ст.220-1 КК не потребує.

  1. При призначенні  покарання  за  порушення  встановлених
    законодавством   вимог   пожежної   безпеки   особі,   яка    була
    відповідальною за їх виконання, суд поряд з іншими обставинами має
    брати до уваги характер допущеного порушення,  а  також  ставлення
    винного  до  додержання  зазначених вимог до вчинення ним злочину,
    зокрема  враховувати  те  й  інше  при   обговоренні   доцільності
    застосування  додаткового  покарання  у  вигляді позбавлення права
    займати посади,  пов’язані з відповідальністю за додержання  даних
    вимог, або займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням останніх.
  2. Звернути увагу судів на необхідність при розгляді кожної
    справи  про  знищення  або  пошкодження державного чи колективного
    майна  шляхом  підпалу  або   внаслідок   порушення   встановлених
    законодавством  вимог  пожежної безпеки вирішувати в передбаченому
    законом  порядку  питання  про  відшкодування  завданих   злочином
    матеріальних збитків.

При цьому судам слід керуватися роз’ясненнями, що містяться у
постанові  Пленуму  Верховного Суду України від 31 березня 1989 р.
N 3 ( v0003700-89 )  «Про  практику  застосування  судами  України
законодавства  про  відшкодування  матеріальної шкоди,  заподіяної
злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна».

У разі  невиконання органами дізнання й попереднього слідства
вимог  процесуального  законодавства   про   вжиття   заходів   до
забезпечення  відшкодування  шкоди  суди повинні вжити їх самі або
своєчасно зобов’язати до цього відповідні органи.

Якщо цивільний    позов    про    відшкодування    заподіяної
матеріальної  шкоди  не  було  заявлено, суд на підставі ст.29 КПК
( 1001-05 ) має право вирішити це питання із власної ініціативи.

Судам необхідно виходити з того,  що відшкодуванню підлягають
вартість  знищеного  пожежею  майна,  витрати  на  відновлення або
полагодження майна, частково пошкодженого внаслідок пожежі або при
її  гасінні,  а також інші завдані нею збитки.  При цьому потрібно
враховувати,  що відповідно до ст.34 Закону «Про пожежну  безпеку»
( 3745-12   )   гасіння   пожеж   здійснюється  пожежною  охороною
безкоштовно.  Суди також  мають  з’ясовувати,  чи  не  було  майно
застраховано,  оскільки  в  разі  виплати страхового відшкодування
розмір  суми,  що  підлягає  стягненню,  повинен  бути  відповідно
зменшений.

Цивільний позов  про  відшкодування шкоди,  заподіяної смертю
особи,  яка загинула від пожежі,  можуть пред’являти громадяни, що
мають право на таке відшкодування у зв’язку з втратою годувальника
(ст.457 ЦК ( 1540-06 ), спадкоємці загиблого, якщо пожежею знищено
або пошкоджено його майно,  а також особи,  що зазнали  витрат  на
поховання.

  1. При розгляді   справ   про   знищення  або  пошкодження
    державного чи колективного  майна  шляхом  підпалу  або  внаслідок
    порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки судам
    відповідно до  статей 23,  23-2 КПК ( 1001-05 ) необхідно ретельно
    з’ясовувати причини вчинення кожного  із  зазначених  злочинів  та
    умови,  які  цьому  сприяли,  і  в  установленому  законом порядку
    вживати заходів до їх усунення.
  2. Судам касаційної та  наглядної  інстанцій  при  розгляді
    справ  даної  категорії  слід  своєчасно  виправляти помилки судів
    нижчого рівня,  спрямовувати їх діяльність  на  суворе  додержання
    закону  і в разі необхідності реагувати на виявлені його порушення
    за допомогою окремих ухвал (постанов).

Голова Верховного Суду України                          В.Ф.Бойко
Секретар Пленуму, суддя
Верховного Суду України                             М.П.Селіванов

 

< 2022 >
Декабрь
ПВСЧПСВ
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Контакты

тел.: 050-544-36-09

Зворотній дзвінок

Ваш номер телефону



Ваше Прізвище Ім'я По-батькові


Официальные сайты