Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ за позовами про визнання права власності на земельну частку (пай)

Узагальнення

 судової практики розгляду цивільних справ за позовами про визнання права власності на земельну частку (пай)

Дане узагальнення проведено відповідно до плану роботи судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області на перше півріччя 2015 року.

При підготовці узагальнення використані дані надані районними судами м. Харкова та міськими, районними, міськрайонними судами Харківської області, а також дані апеляційного суду Харківської області з проблемних питань, що виникають при вирішенні спорів за позовами про визнання права власності на пай.

Цивільно-правові відносини щодо визнання права власності на земельну частку (пай) регулюються такими нормативно-правовими актами, як: Земельний Кодекс України, Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року, Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України та ч. 2 ст. 1 Земельного Кодексу України, право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Процес приватизації землі розпочинався з передачі її у власність колективних сільськогосподарських підприємств (далі – КСП), сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, створеним на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного акта на право приватної власності на землю з доданим до нього списком осіб, які мали право на одержання своєї частки землі.

Основною причиною виникнення спорів, що виникають із земельних правовідносин є:

—         недостатня урегульованість відповідних відносин чинним законодавством;

—         внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини;

—         неузгодженість між нормами земельного законодавства і нормами інших природноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом відносини;

—         розбіжності у тлумаченні положень законодавства та недостатня правова проінформованість учасників земельно-правових спорів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають:

1) колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

2) громадяни — спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

3)громадяни та юридичні особи країни, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);

4) громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Крім того, документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), є свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України,  зазначених в абзаці  п’ятому частини першої статті 1 вищезазначеного Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Відповідно до п. 15 перехідних положень Земельного Кодексу України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам — учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:

—         ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;

—         виготовлення технічної документації на земельні ділянки;

—         визначення меж земельної ділянки в натурі;

—         погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;

—         одержання у встановленому порядку Державного акта на землю;

—         реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано – право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.04. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай  здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

 При неможливості  надати  такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання  відповідно  до  пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою  під час передачі землі у колективну власність.

За статистичними даними проаналізованих справ, позови з вирішення спорів, пов’язаних із паюванням землі, подають в суд в основному наступні категорії громадян: 1) колишні члени колгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, 2) члени КСП — про визнання права на земельну частку (пай), 3) спадкоємці – про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Так, відповідно до статистичних показників за 2014 рік у переважній більшості в провадженні районних судів Харківської області, перебували справи про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом (заповітом), де основними підставами для звернення осіб до суду із вказаними позовами були: пропуск встановленого законом строку для надання заяви про прийняття спадщини; видача Державного акту на право власності на земельну ділянку після смерті спадкодавця; не внесення змін до заповіту, де вказано сертифікат, а згодом отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку; втрата оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Практична частина

 

1) Суду потрібно досліджувати списки членів КСП

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта  на право колективної власності на землю.

Так, рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 08.01.14 по справі № 617/2282/13-ц, позов Особа 1 до Різниківської сільської ради Вовчанського району Харківської області, третя особа Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області, про поновлення порушеного права та визнання права на земельну частку (пай), задоволено. Позивач просила продовжити її процесуальний строк на звернення до суду за захистом порушеного земельного права, поновити її порушене право на отримання земельної частки (паю) та визнати за нею право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Різниківської сільської ради Вовчанського району Харківської області, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона працювала на різних посадах КСП «8 Березня», але помилково була пропущена в списках, що додавалися до державного акта на право колективної власності на землю. Так, позивач в 1994 році була прийнята до членів КСП «8 Березня», де продовжувала працювати до 1997 року. У 1996 році КСП «8 Березня» отримало Державний акт на право колективної власності на землю. У 1997 році позивача включили до додаткового списку членів КСП, що мали право на отримання паю. Однак, через тяжкі сімейні обставини, Особа 1 не змогла прийняти участі в проведенні жеребкування. В 1998 році змінилося керівництво і Особі 1 заявили про відсутність документів, згідно яким КСП визнавало за нею право на земельний пай.

Виходячи з вищевикладеного, суд правомірно задовольнив вимоги позивача, оскільки вона була включена до додаткового списку членів КСП, що мали право на отримання паю.

 

2) Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Згідно ч. 1 п. г ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Так, рішенням Борівського районного суду Харківської області від 27.10.14. по справі № 614/1117/14-ц, позовну заяву Особа 1 до Богуславської сільської ради Борівського району Харківської області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, задоволено повністю. В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що після смерті його діда залишилась спадщина, земельна ділянка, на яку він за життя отримав сертифікат. Спадкоємцями після діда залишились два його сина: Особа2 та Особа3, який є батьком позивача. Особа 2 успадкував ½ частину сертифікату на земельну частку після смерті діда, а Особа 3, тобто батько позивача, не успадкував, так як помер 2007 році. Коли позивач звернувся до нотаріуса з заявою оформити спадщину, то з’ясувалось, що дід за життя не отримав правовстановлюючих документів на земельний пай. Відповідно до ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

 

3) Суду слід встановлювати правомірність укладення договорів про відчуження паю. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), є свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу,дарування.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 31.07.14. по справі № 614/641/14-ц, за позовом прокурора Борівського району Харківської області, в інтересах Особи 1, Особи 2 до Особи 3, Особи 4, третя особа на стороні позивача: Борівська районна державна адміністрація Харківської області про визнання недійсним договору дарування земельної частки (паю), задоволено. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05.02.15. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Визнано недійсним, укладений між  Особа 5 і Особа 3 договір дарування права на земельну частку (пай), скасовано державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов’язано Особу 3 повернути земельний пай. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилаючись на ст. ст. 9, 48, 203, 215, 228 ЦК України, виходив із того, що договір дарування права на земельну частку (пай) порушує права неповнолітніх Особа 1, Особа 2, щодо можливості спадкування за законом права на вказану земельну частку, так як вказаний договір дарування земельної частки (паю) від імені їх батька укладено вже після його смерті. Згідно ст. 9 ЦК УРСР в редакції 1963 р. правоздатність громадянина, тобто здатність мати цивільні права і обов’язки виникає в момент його народження і припиняється зі смертю.

Тобто, правоздатність і дієздатність особи дарувальника за договором дарування була припинена і особа не могла вчиняти будь-яких дій спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, так як на час укладення договору дарування Особа 5 помер. Також в цьому випадку відсутнє волевиявлення особи на здійснення правочину.

4) Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», основним документом,  що посвідчує право на  земельну  частку (пай), є сертифікат  на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Так, рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 13.03.2014., по справі № 637/196/14-ц, позов Особа 1 до Шевченківської райдержадміністрації Харківської області, Березовської сільської ради Шевченківського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай), задоволено. Позивач зазначив, що працюючи в АТ «Дружба» Шевченківського району Харківської області отримав сертифікат на право на земельну частку (пай). Однак, отримати державний акт на право власності на земельну ділянку не зміг, так як вищезазначений сертифікат при невідомих обставинах було втрачено. Виходячи з довідки Держземагенства у Шевченківському районі Харківської області, вбачається, що позивачу належить сертифікат на право земельної частки (паю), таким чином позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

За положеннями ст. 392 Цивільного Кодексу України, власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який посвідчує право власності.

Отже, оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їх належну правову оцінку, а також враховуючи, той факт, що Особа 1 є власником земельної частки (пай), визнання за ним права на земельну частку (пай) не порушує нічиїх інтересів, суд правомірно дійшов до висновку, що позовні вимоги Особа 1 є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

5) Суду необхідно правильно визначати суб’єктний склад сторін.

Суд повинен сприяти всебічному і повному з’ясовуванню обставини справи: роз’яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України (п. 4 ст. 10 ЦПК України).

Так, рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 27.02.2014. по справі № 632/2973/13-ц, позов Особа 1 до Первомайської районної державної адміністрації Харківської області, Ржавчицької сільської ради Первомайського району Харківської області, 3 особа Управління держземагенства у Первомайському районі Харківської області, про визнання права на земельну частку (пай), задоволено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18.06.2014. рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову Особа 1 відмовлено. Позивач звернувся з позовом в якому послався на те, що був членом колгоспу ім. Леніна, яке було реорганізовано в КСП ім. Леніна, членом якого вона була і просить визнати, як за членом вказаного КСП право на земельну частку (пай). В ході розгляду справи з’ясовано, що вказане КСП на даний час переєстровано у СТОВ «Ржавчик», звідки і була звільнена позивач, але СТОВ «Ржавчик» позивач не притягнув до участі у справі в якості відповідача.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і не роз’яснив позивачу положення ст. 33 ЦПК України, згідно з якою суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Тому, вказані процесуальні порушення стали підставою для скасування рішення суду першої інстанції і відмови позивачу у задоволенні позову. (Треба зазначити, що відмова у позові не позбавляє позивача права звернутися до суду з вказаним позовом, правильно визначивши суб’єктний склад сторін).

Проблемні питання

Висвітлюючи проблемні питання, які виникають при застосуванні земельного законодавства під час вирішення вищевказаних спорів, перш за все необхідно з’ясувати —  чи була особа, яка подала позовну заяву, членом КСП на час передання державного акта про право колективної власності на землю та чи була вона внесена до списку осіб, що додається до цього державного акта.

         Найбільш поширеними для вирішення є питання правонаступництва в одержанні частки землі спадкодавців, у визнанні прав на спадкування земельної частки, а також пов’язані з включенням до списків осіб, які мають право на земельну частку. Найскладнішим у вирішенні таких спорів є встановлення наявності або відсутності у спадкодавця на день його смерті права власності на земельний пай, який згідно із законом може успадковуватися.

Одним з проблемних питань є застосування строку позовної давності до вимог про визнання права на земельний пай та виділ його в натурі. Однак практика не є уніфікованою.

Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 27 серпня 2014 року по справі № 6-12823св14, зазначено, що право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право за земельну частку (пай). Це право є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності. Суди в порушення норм статей 212-214, 315 ЦПК України наведеного не врахували, докази щодо виникнення у позивача права на земельну частку (пай) не перевірили та у зв’язку із цим дійшли передчасного висновку про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Однак, в іншій ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 06 серпня 2014 року по справі № 6-21680св14, зазначено, що позивача було внесено до списку громадян співвласників землі, що було долучено до державного акта на право колективної власності на землю від 24 жовтня 1995 року, однак, суд першої інстанції не врахував порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з приводу відновлення свого порушеного права, який відповідно до вимог ст. 257 ЦК України становить три роки. Позивачем не наведено поважних причин пропуску ним строку на звернення до суду. Доказів того, що йому не видавали документи для звернення до суду, не надано.

При цьому раніше Верховний Суд України висловлювався з цього приводу. Так, в узагальненні практики по вирішенню земельних спорів за справами, розглянутими судами України в 2001 році та в 1 півріччі 2002 року, зазначено, що не однаково відповідно до ст. ст. 71, 75, 76, 80 ЦК України вирішувались судами питання щодо дотримання позивачами строків звернення спадкоємців до суду з позовами про визнання права на земельну частку. У більшості випадків суди, задовольняючи позовні вимоги, взагалі не перевіряли і відповідно не вирішували питання про наявність чи відсутність підстав для захисту порушеного права внаслідок пропуску строку для звернення до суду, не враховували, що згідно ст. 80 ЦК України закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

Таким чином, питання застосування строків позовної давності в даній категорії справ залишається відкритим.

 

Висновки

У ході проведення узагальнення було встановлено, що при розгляді справ вказаної категорії судді переважно в повній мірі з’ясовували обставини справи, права та обов’язки сторін, перевіряли обґрунтованість їх доводів та заперечень, давали належну оцінку зібраним доказам.

Вирішуючи питання про право певної особи на земельну частку (пай), суд з’ясовує, чи була ця особа членом КСП на час передання державного акта про право колективної власності на землю та чи була вона внесена до списку осіб, що додається до цього державного акта.

         Право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого він є.

         Сам факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП. До вручення зазначеного акта власником землі була держава, а після передачі його у КСП земля стала належати на праві спільної часткової власності тим особам, які працювали на ній і були членами цього КСП, та працівникам інших сільськогосподарських утворень. Всі працівники колишніх господарств у тому числі й пенсіонери, які залишилися членами нових підприємств, які були живими на дату отримання державного акта про передачу землі у колективну власність КСП, починаючи із зазначеної дати стали її власниками у рівних частках.

         Якщо трудові відносини осіб з колективами виникли на підставі трудового договору, а не членства в цьому колективі, то вони не передбачають права на одержання у власність земельної частки (паю). Право на одержання частки землі мають лише члени таких колективів, які залишались у ньому на час приватизації землі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 11 лютого 2015 у справі № 6-5цс15, згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Аналіз статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та пунктів 3, 5 Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай».

Судам потрібно брати до уваги зміни до ЗК, внесені Законом України від 05 березня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок», яким спрощено порядок реєстрації зміни власника земельної ділянки без заміни державного акта про право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину чи судового рішення із внесенням змін щодо нового власника до державного акта.

Суддя судової палати                                                                             І.П. Коваленко

з розгляду цивільних справ

апеляційного суду Харківської області

< 2022 >
Октябрь
ПВСЧПСВ
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Контакты

тел.: 050-544-36-09

Зворотній дзвінок

Ваш номер телефону



Ваше Прізвище Ім'я По-батькові


Официальные сайты