СУДОВА ПРАКТИКА

03.07.2018 / 17:03

12298+A-a

Особа звернулась до суду з позовом про зобов’язання виділити в натурі (на місцевості) із резервного фонду земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай).

Позивач зазначав, що відповідно до рішення суду йому було видано сертифікат на право на земельну частку (пай), яким посвідчено його право на отримання в натурі земельної ділянки розміром 7,55 в умовних кадастрових гектарах.

Але районна державна адміністрація повідомила позивачу про відсутність вільних земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства, а повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності, які є вільними на території сільської ради, передані ГУ Держгеокадастру. ГУ Держгеокадастру також відмовило позивачу у виділенні земельної ділянки, посилаючись на те, що це можливо лише за рішенням суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у позові та зазначили, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки відповідно до статей 116, 122 Земельного кодексу України виключною компетенцією ГУ Держгеокадастру є передача громадянам земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування.

ВС не погодився з таким вирішенням спору, скасував рішення судів, а позов задовольнив, зобов’язавши Головне управління Держгеокадастру виділити позивачу із земель резервного фонду державної власності на території селищної ради в натурі (на місцевості) земельну ділянку відповідно до сертифіката.

ВС зазначив, що пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Суд вказав на відсутність будь-яких строків для звернення із сертифікатом для виділення земельної ділянки в натурі.

А відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Суд зазначив, що оскільки усі землі КСП в частині ріллі вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу).

Неодноразові звернення особи до органів влади та органів місцевого самоврядування щодо виділення йому земельної ділянки на підставі сертифіката на право на земельну частку залишені без задоволення.

А відповідно до частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

ВС зауважив, що оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) згідно з абзацом першим пункту 17 розділу X «Перехідні положення» ЗК України вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, — таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом (постанова від 20.06.2018 у справі № 323/323/17).